Мега гумор

Найсмішніші розповіді

Найкращі та найсмішніші оповідання, розповіді та гуморески українською на думку відвідувачів і адміністрації сайту
Ця розповідь про те якою була Україна до "революції гідності".
Щиро сподіваюся що країна змінилася назавжди

Україна більше не батьківщина замріяних ангелів але була такою протягом багатьох років


Україна - це святилище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал - наполегливе очікування безкоштовного дива. Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Українці з цим не згодні. Ми триста років сиділи в центрі Європи і чекали «самостійності». Господь не витримав цього знущання і здійснив диво. Вдоволені результативністю своєї релігії, ми чекаємо інших чудес. Наприклад, процвітання і благополуччя. При цьому нас не лякає час і швидкоплинність життя. Ми поводимося мов безсмертні люди, яким не падає на голову цеглина, а лише мішки з твердою валютою.

Українці - це нація, цілком позбавлена комплексу неповноцінності. Зі всіх видів очікування ми обрали найдосконалішу філософську форму. Як особи з усталеним уявленням про світ, ми вганяємо навколишнє життя у зрозумілі нам алгоритми розвитку. Все «знаючи», ми перебуваємо в постійному очікуванні, використовуючи наперед заготовлені ярлики. Черговий парламент для нас - ніщо. Черговий прем’єр для нас - ніхто. Флот - це те, що ділиться саме по собі. Гривня - це рубль. Свиня - це сусід. А сало - це продукт.

Активні ділові люди в наших очах виглядають як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені традиційної українській духовності. А з іншого боку, вони підтверджують очікувані нами дива. Не рухаючись з місця і не докладаючи жодних зусиль, ми спостерігаємо за змінами навколо: нашестям іномарок, будівництвом нових крамниць, появою дивовижних товарів. Ми дивимося на все це, як на закономірний наслідок своїх очікувань. Теоретично у нас є все. Головне - дочекатися цього. Непорушність тихого українського раю очевидна. Турки з москалями приходять і проходять, а дівчата з віночками і дідусь з бандурою - вічні.

Свою головну релігійну пісню ми зробили державним гімном. «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», - тобто самі по собі... «Запануєм i ми, браття, у своїй стоpонцi», - тобто коли-небудь, зараз нам не до цього. «Ще на нашій Україні доленька доспіє», - іншими словами, ситий українець незрілими плодами харчуватися не звик. Для нас доля - це не факт теперішнього часу, а те, що досі не існує. Все, що з нами відбувається, не має ніякого значення, бо в кожній українській хаті мешкають ченці, значно краще від буддійських знайомі з небаченим почуттям нірвани.

Нам дивно спостерігати за поведінкою американців, англійців, французів, росіян і так далі. Вони постійно лізуть у світову історію, щось декларують, «випендрюються», нападають на сусідів. Тобто поводяться як закомплексовані, ущербні люди. Сидячи на порозі своєї хатини, яка з краю, ми повільно жуємо галушку і не можемо збагнути, чого це німці постійно лізуть до нашого двору. Може, вони нам заздрять? Цих гансів не розбереш: то вони корову забирають, то гуманітарну допомогу тицяють. Складається враження, що увесь світ танцює перед нами на задніх лапах і намагається привернути до себе увагу. Напевне, навколишні народи не можуть здогадатися, що нам на них навіть плювати нудно.

Україна самодостатня. Це російську «птицю-тройку» постійно ганяють або на Аляску за снігом, або в Порт-Артур за мордобоєм. А нашим замріяним волам ходити нікуди і нема чого, хіба що в Крим по сіль.

Українська філософічна душа не сприймає різких нордичних думок чи вчинків. Адже очікування дива - це найскладніша внутрішня практика. Вона не дозволяє нам відволікатися на суєтне. Тільки хрущі, які «над вишнями гудуть», мають право турбувати нас вечорами. Нас безглуздо чим-небудь спокушати. Від самого початку свого існування умістивши себе в центр Всесвіту, ми живемо в іншому вимірі. Нам не потрібна мета. Ми самі є метою. Ми ні в кому не відчуваємо потреби, але в нас мають потребу всі: варяги любили у нас пожити, татари - поживитися, Петро I не міг без нас спорудити Петербург, його дочка не могла спати без нашого чоловіка. Сталінові ми допомагали охороняти табори, а Гітлерові - воювати. У нас так багато чудотворного здоров’я, що навіть Чорнобиль ми погодилися взяти на себе.

Ми запросто допомагаємо розв’язувати проблеми сусідам, оскільки своїх проблем у нас немає. Спостережливі люди це давно помітили. Російський письменник Іван Бунін був лютим хохломаном. Він невпинно повторював, що українці - це абсолютно реалізована, естетично довершена і гармонійно розвинена нація. Що нічого подібного у світі більше немає. Бунін, звісно, не помилявся.

Українці дивовижні не тільки своїм умінням чекати, а й тим, що вони самі є дивом. Як досконалі створіння, ми нічого не створюємо. Відверто виявлена геніальність скривдженого «кріпака» Тараса Шевченка - це неприємний виняток, що підтверджує правило: досконалість не має потреби у декларуванні й розвитку; вона допомагає розвиватися всьому тому, що існує за її межами. Українські священики, письменники, поети, митці, політики, полководці, режисери, актори, співаки, конструктори, вчені, винахідники, умільці вічно роз’їжджають по світу і оголошують себе росіянами, американцями, турками, поляками, французами, - ким завгодно, аби бідні, ущербні народи мали підстави пишатися собою.

Україна - батьківщина замріяних ангелів. Її безмовне очікування наповнює чудесами планету. Її не можна завоювати, поневолити або знищити. Вона не чутлива до подій. Вона поза подіями і часом. Вона не пам’ятає свій день народження і не знає свого віку. Їй нема з ким сперечатися і нема чого доводити. Вона сама собі гідний співрозмовник.

Є три стадії хоробрості чоловіка!

1 стадія:
Чоловік приходить пізно з роботи, дружина з мітлою у дверей стоїть.
Він: "Ти підмітаєш або кудись ще полетиш?"

2 стадія:
Чоловік приходить із роботи о першій годині попівночі, дружина лежить у ліжку й
робить вигляд, що спить.
Чоловік бере стілець і ставить його перед "сплячою" дружиною, сідає й спостерігає.
Дружина не витримує й запитує: "Що ти робиш?"
Він: "Коли почнеться концерт, хочу сидіти в першому ряді!"

3 стадія:
Чоловік приходить із роботи ранком, веселий, увесь у помаді й жіночих парфумах.
Дружина на кухні, поснідала, зла, повернулася до нього спиною.
Чоловік підходить до неї сзаду, шлепає її по дупі та говорить:
"Ти наступна!!"

ДІЛОВА ПРОПОЗИЦІЯ


Джонні дуже хотів одну дівчину у своєму офісі, але вона належала
іншому ...

Якось йому стало так нестерпно, що він підійшов до неї і сказав: "Я
дам тобі 1000 доларів, якщо ти мені даси ", але дівчина відповіла
"НІ".

Джонні сказав: "Та я швидко - я кину гроші на підлогу, ти нагнешся
підібрати, а як піднімеш - я вже скінчу ".
Дівчина задумалася на секунду, і відповіла, що повинна
проконсультуватися з бойфрендом. Вона зателефонувала і розповіла тому усе.

Бойфренд відповів: "Проси 2000, і піднімай гроші дуже швидко, так щоб
він навіть не встиг спустити штани ".
Дівчина погодилася, і дала свою згоду Джоні.

Минуло півгодини, бойфренд чекає, а дівчина все не дзвонить ...

Нарешті через 45 хвилин бойфренд подзвонив сам і запитав, що сталося.

Дівчина відповіла: "Цей покидьок розплатився монетами."

МОРАЛЬ: Завжди розглядайте ділову пропозицію досконально,
до того, як ви її приймете і вас нагнуть!



Посилання по темі:

 Copyright © 2004-2018 www.anekdotua.com